Притчі на кожен день

Скільки людині потрібно друзів?

Притча від Бориса Крумера

Учень прийшов до Учителя і запитав його:

- Учителю, скільки друзів повинно бути у людини – один чи багато?

- Все дуже просто, – відповів Учитель, – зірви мені он те червоне яблуко з самої верхньої гілки.

- Учень задер голову і відповів:

- Але воно дуже високо висить, Учителю! Мені не дістати.

- Поклич друга, нехай він допоможе тобі, – відповів Учитель.

Учень покликав іншого учня і став йому на плечі.

- Мені все одно не дістати, Учителю, – сказав засмучений учень.

- У тебе більше немає друзів? – Посміхнувся Учитель.

Учень покликав ще своїх приятелів, які крекчучи ставали один одному на плечі і спини, намагаючись побудувати живу піраміду. Але яблуко висіло занадто високо, піраміда розсипалася, і учень так і не зміг зірвати жадане яблуко.

Тоді Учитель покликав його до себе:

- Ну, ти зрозумів, скільки людині потрібно друзів?

- Зрозумів, – сказав учень, потираючи забитий бік, – багато, щоб усі разом ми змогли б вирішити будь-яку проблему.

- Так, – відповів Майстер, засмучено похитуючи головою, – дійсно потрібно багато друзів, щоб серед усього цього збіговиська гімнастів знайшлася хоча б одна розумна людина, яка б здогадалася принести драбину!

Притча – блюз

Жив собі хлопець із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок із цвяхами і сказав забивати по одному їх у паркан кожного разу, коли втратить терпець і посвариться з кимось. Першого дня хлопець забив 37 цвяхів. Згодом він навчився опановувати себе, і забитих цвяхів щодня меншало. Хлопець зрозумів, що легше навчитися стримувати свої емоції, ніж забивати цвяхи.

Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька і сказав про це. Той наказав синові витягувати з паркана по одному цвяху у ті дні, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться. Минали дні, і згодом син міг сказати батькові, що в паркані не залишилося жодного цвяха. Батько підвів сина до огорожі і сказав: « Ти добре поводишся, синку, але подивися, скільки дірок залишилося…Огорожа вже ніколи не буде такою, як колись…»

Олівець

Малюк дивлячись, як бабуся пише листа запитав:

«Ти пишеш про те, що відбувається з нами? А може ти пишеш про мене?»

Бабуся посміхаючись відповідає онуку: «Так, дійсно я пишу про тебе. Але головне не те, що я пишу, а чим я пишу. Я хотіла б, щоб ти коли виростеш, став таким, як цей олівець». Малюк зацікавлено дивиться на олівець і нічого не помічає особливого. Олівець – точно такий як інші…

- Все залежить від того, як дивитися на речі. Цей олівець має п’ять якостей, необхідних для тебе, якщо ти хочеш прожити все життя у злагоді з собою і світом.

По – перше: ти можеш бути генієм, але ніколи не маєш забувати про Вищий Разум і вірити в нього.

По – друге: щоб писати приходиться час від часу підстругувати олівець. Ця операція трохи болюча для нього, але потім олівець пише тонше. Отже, умій перетерпіти біль, пам’ятаючи, що станеш кращим і благороднішим.

По – третє: якщо користуватися олівцем, завжди можна витерти резинкою те, що вважаєш помилковим. Пам'ятай, що змінювати себе – не завжди погано. Це єдиний спосіб йти правильним шляхом.

В – четвертих: в олівці має значення не дерево, з якого він зроблений, не його форма, а графіт, що знаходиться всередині. Тому завжди думай про те, що відбувається в твоїй душі.

І на кінець: олівець завжди залишає за собою слід. Так і ти залишаєш свої сліди своїми вчинками, тому обдуманим має бути кожен твій крок.

Притча про людину

Одна людина вирішила змінити світ. Але світ – такий великий, а вона – така маленька. Тоді вона вирішила змінити своє місто. Але місто таке велике, а вона – така маленька. Тоді вона вирішила змінити свою родину. Але родина у неї велика, одних дітей із десяток. Тоді ця людина вирішила змінити те єдине, що їй до снаги… Саму себе.

Притча про сусідів

Жили на вулиці два сусіди. Раптом один зробив велике зло. Ображений, палко прагнучи помститись, пішов до мудреця за порадою. Що ж мудрець йому запропонував? Відповісти кривдникові добром! Сусід послухався, та у відповідь був знову «нагороджений » злом. Але мудрець і цього разу порадив не шкодувати добра. «Як? – запитав чоловік. – Я не можу себе змусити!» Тоді мудрець заперечив: «Якщо він не втомився від зла, то чому ти втрачаєш сили від добра?»

Про щастя

Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок. «Щоб іще зліпити?» - запитав Бог. «Зліпи мені щастя», - попросив чоловік.

Нічого не відповів Бог і лише поклав людині у долоню шматочок глини.

Кожен ліпить своє щастя власноруч.

Притча від Сократа «Три сита».

Один чоловік прийшов до Сократа і спитав:

- Знаєш, що про тебе сьогодні говорив твій друг?

- Зачекай,- зупинив його Сократ, - просій спочатку все, що ти хочеш сказати через три сита.

Три сита? А це як?
Перш, ніж щось сказати, треба тричі просіяти це через сито. По - перше, через сито правди. Ти впевнений в тому, що все, що ти хочеш сказати мені, є правдою?
Ні, я просто чув…
Дуже добре. Виходить, що ти не знаєш, правда це чи ні. Тоді просіємо через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?
Ні, навпаки…
Виходить, продовжував Сократ, - ти збираєшся сказати про нього щось погане, але при цьому навіть не впевнений, що це правда. Спробуємо через третє сито – сито користі. Чи край необхідно почути мені те, що ти хочеш сказати?
Ні, в цьому немає ніякої необхідності…
Виходить, зробив висновок Сократ, в тому, що хочеш ти мені сказати нема ніякої ні правди, ні доброти, ні необхідності.
Навіщо тоді це говорити?

Відро з яблуками

Купив чоловік собі новий будинок - великий, красивий - і сад з фруктовими деревами біля будинку. А поруч у старенькому будиночку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще яку- небудь гидоту підложить.

Одного разу прокинувся чоловік у хорошому настрої, вийшов на ганок, а там - відро з помиями. Чоловік взяв відро, помиї вилив, відро вичистив до блиску, назбирав в нього найбільших, стиглих і смачних яблук і пішов до сусіда. Сусід, почувши стук у двері, злорадно подумав: «Нарешті я його дістав!». Відкриває двері в надії на скандал, а сусід подає йому відро з яблуками зі словами:

«Хто чим багатий - тим і ділиться!»

Про двох вовків

Колись давно старий індієць розповів своєму внуку одну життєву істину: «Всередині кожної людини відбувається боротьба дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк - зло, заздрість, смуток, егоїзм, брехня, амбіції. Другий вовк – добро, мир, любов, надія, люб’язність, істина, доброта, вірність». Маленький індієць на мить замислився, а потім запитав: «А який вовк перемагає?». Обличчя старого торкнулася ледь помітна усмішка, і він відповів: «Завжди перемагає той вовк, якого годуєш».

Цінність часу

Щоб дізнатися про цінність одного року…спитайте студента, що провалив останній іспит.

Щоб дізнатися про цінність одного місяця…спитайте матір, яка пережила короткочасні пологи.

Щоб дізнатися про цінність одного тижня, спитайте редактора недільного журналу.

Щоб дізнатися про цінність одного дня…спитайте того, хто працює на «голу» ставку і має багатодітну сім'ю.

Щоб дізнатися про цінність однієї години…спитайте у закоханих, що з нетерпінням чекають зустрічі.

Щоб дізнатися про цінність однієї хвилини…спитайте у людини, що спізнилася на потяг.

Щоб дізнатися про цінність однієї секунди…спитайте у людини, що попала в аварію.

Щоб дізнатися про цінність однієї мілісекунди…спитайте у призера Олімпійських ігор, що завоював срібну медаль.

Цінуйте кожну мить вашого життя, адже у вас не буде можливості прожити його ще раз.

Час – безцінний!

Вір у себе завжди!

Жили маленькі жабенята. Вони організували змагання з бігу. Завданням було зібратися на вершину башти.

Зібралося багато охочих, щоб подивитися ці змагання та посміятися з учасників.

Змагання розпочалися…

Правда, ніхто з присутніх не вірив в те, що жабенятам вдасться забратися на вершину башти.

Звідусіль можна було почути: « Це дуже складно!!! Вони ніколи не заберуться на верх…Адже башта дуже висока»

Маленькі жабенята почали падати один за одним…За виключенням тих, у кого відкрилося друге дихання. Вони піднімалися все вище і вище.

Натовп весь час кричав: «Дуже важко!!! Ніхто з них не зможе дістатися вершини».

Жабенята втомилися і попадали. Тільки одне жабеня піднімалося все вище і вище…Приклавши всі зусилля, подолавши усі труднощі жабеня дісталося вершини!!! І ПЕРЕМОГЛО.

Тоді решті жабенят захотілося дізнатися, як йому це вдалося зробити, звідки черпав він свої сили?

Виявилось – переможець був глухий!!!

Отже: ніколи не слухай людей, що намагаються посіяти сумніви в твоїй душі, намагаються передати свій песимізм і негативний настрій. Вони відбирають у тебе твої найзаповітніші мрії і бажання. Не забувай про силу думки і слова. Завжди вір в себе і в свої сили!!! Ти можеш!!!!!

Притча про любов «Любов та божевілля»

Якось зібралися одному куточку землі всі людські почуття та риси. Коли Нудьга позіхнула уже втретє, Божевілля запропонувало: «Нумо грати в хованки». Інтрига підвела брову: «Хованки? Що це за гра?» А Божевілля відповіло, що один з них , наприклад, воно, водить, заплющує очі і рахує до мільйона, у цей час інші ховаються. Той, кого знайдуть останнім, водитиме наступного разу і так далі.

Ентузіазм затанцював з Ейфорією, радість так стрибала, що переконала Сумнів, лише Апатія, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася брати участь у грі. Правда вирішила не ховатися, тому, що зрештою її завжди знаходять. Гордість сказала, що це дурна гра (її нічого, крім самої себе, не цікавило), Боягузтво дуже не хотіло ризикувати.

«Один, два, три», - почало рахувати Божевілля. Першими сховалися Лінощі за найближчим каменем на дорозі, Віра здійнялася до небес, а Заздрість сховалася в тіні Тріумфу, який власними зусиллями зміг видертися на вершечок найвищого дерева. Шляхетність дуже довго не могла сховатися, тому що кожне місце, яке вона знаходила, здавалося ідеальним для її друзів: кришталево чисте озеро – для Краси; щілина в дереві – для Страху; крило метелика – для Хтивості; подув вітерцю – для Волі! Отже Шляхетність замаскувалася в променях сонця.

Егоїзм, навпаки, швидко знайшов для себе теплу й затишну місцинку. Брехня сховалася в глибинах океану ( насправді вона причаїлася у веселці), а Пристрасть і Бажання зникли в жерлі вулкану. Безпам’ятність навіть не пам’ятає, де поділася, але це неважливо.

Коли Божевілля дорахувало до 999 999, Любов усе ще шукала, де б їй сховатися, але скрізь було зайнято. Аж раптом вона побачила чудовий кущ троянд і вирішила причаїтися в ньому.

«Мільйон», - дорахувало Божевілля і почало шукати. Першими воно знайшло Лінощі, потім почуло, як Віра сперечається з Богом,а про Пристрасть і Бажання дізналося з того, як тремтить вулкан, потім Божевілля побачило Заздрість і здогадалося, де ховається Тріумф. Егоїзм не варто було й шукати, тому місцем, де він ховався, виявився вулик бджіл, що вирішили вигнати непроханого гостя. У пошуках Божевілля підійшло напитися до струмочка і побачило Красу. Сумнів сидів під тином, вирішуючи з якого боку сховатися.

Отже, всіх було знайдено: Талант – у свіжій і соковитій траві, Сум – у темній печері, Брехню – у веселці (якщо,чесно, вона ховалася на дні океану). Ось тільки Любов знайти не могли. Божевілля шукало за кожним деревом, у кожному струмочку, на вершині кожної гори і, нарешті, воно вирішило подивитися в кущах троянд. І коли воно розсувало гілки, почуло крик. Гострі колючки троянд поранило любові очі. Божевілля не знало, що робити, почало вибачатися, плакало, благало, і щоб спокутувати свою провину, пообіцяло Любові стати її поводирем.

І ось, відтоді, коли вперше на землі грали в хованки…Любов стала сліпою, а Божевілля водить її за руку.